22.08.2019
. 16 oC пасмурно

EUR 27.60/28.35 USD 24.95/25.30
ukenru

Новини України

Золотий час у житті жінки? Відверто про декрет

Мій первісток народився, коли мені було 28. Про декретну відпустку, чесно скажу, я мріяла. До цього часу працювала по 12 годин на добу, часто їздила у відрядження і думала, що в декреті нарешті зможу відпочити, перечитати купу книжок, зайнятися спортом, буду тішитися дитиною і навіть завершу облаштування нашого з чоловіком родинного гніздечка. Це ж відпустка! Чи як?

То ось яке воно, материнство!

Перші декілька днів після пологів я приймала вітання від рідних та друзів і була на сьомому небі від щастя. Та через тиждень про мене всі забули. Чоловік пішов на роботу, і я залишилася з дитиною сам на сам. Ніхто не казав мені, що діти можуть так багато плакати. На фото в соцмережах у всіх подруг діти сміються. Завжди сміються. А в мене дитина безперервно, по 4 — 5 годин плаче — вдень, ввечері, вночі. "Кольки. Здуття животика. Таке буває. Це треба перетерпіти", — казала наша сімейна лікарка і вкотре прописувала крапельки, які ніколи не допомагали.

Я годинами носила на руках дитя вагою 4 кілограми, яке не замовкало ні на хвилину. І ловила себе на думці, що хочу втекти від усього цього "щастя" материнства. У голові крутилося: "Я — погана мати, бо дозволяю собі такі думки". Син тоді кричав ще більше.

Ми жили у квартирі на восьмому поверсі. Двічі на день я виносила надвір і заносила назад візочок (ліфт працював не завжди). І мені було соромно попросити в когось допомоги. Бо, як казала наша сусідка з першого поверху, така моя доля.

Я ненавиділа гуляти з сином (адже щоразу, коли ми поверталися додому, він заходився плачем). Але признатися в цьому мені теж було соромно.

Щоб купити найнеобхідніше, доводилося бігати рядами супермаркету з двома візочками: дитячим і для покупок. Бо дитина могла розревітися в будь-який момент. Тоді, червоніючи від сорому (ну бо ж не можу заспокоїти своє маля), я мчала на вулицю зі швидкістю ракети.

Цілий рік я спала не довше як 3 — 4 години на добу. Син часто просив груди, прокидався вночі, а вдень засинав лише на руках. Я не могла сама піти в душ і навіть у туалеті не зачиняла дверей. Це неймовірно напружувало.

Намалювати нігті? Пофарбувати волосся? Місія нездійсненна.

Коли син хворів, я мало не злітала з котушок. Дитині зле. А ти нічого не можеш вдіяти. У сім місяців мій син перевернув на себе чайник з окропом. Лікарня, операція... "Що ж ти за мати така? Як можна було недопильнувати?!" — ці слова, почуті від санітарки, досі лунають у моїй голові. Після цього мені було соромно комусь показатися на очі. Бо я — мати, яка не вберегла своєї дитини. Коли рідні, друзі, колеги мене підтримували і не осуджували, я не могла зрозуміти: чому? Я ж така незграбна мати... Без отих слів підтримки, мабуть, я б тоді могла навіть накласти на себе руки...

Я — щаслива мама! І так, мені важко

Одного разу я таки злетіла з котушок і розревілася перед чоловіком. Так. Перед ним я теж ліпила із себе ідеальну маму і дружину. Пригадую, як він обійняв мене і сказав: "Ти — прекрасна мама. Але кажи мені, коли тобі важко, бо я навіть не здогадувався про це".

Відтоді наше життя змінилося. Як тільки я перестала вдавати із себе ідеальне втілення материнства, навчилася визнавати, що втомилася, що хочу відпочити від дитини (так! відпочити від дитини!), мені стала подобатися декретна відпустка. Я нарешті дозволила собі просити когось з рідних та близьких приїхати і погуляти зі сином.  Я вже не кидалася вилизувати хату, а відсипалася. І ні, мені не було соромно. Я стала приділяти час собі: ходити в перукарню, на плавання, читати книжки і зустрічатися з друзями. З'явилися нові емоції й нові враження, якими я радісно ділилася зі своїм сином.

Чоловік теж організував свою роботу так, щоб більше часу проводити вдома, і мені стало набагато легше.

А головне — змінився наш син. Як тільки я почулася щасливою (справді, не для фотографії), щасливою стала і наша дитина. Ми з ним навчилися розуміти одне одного та взаємно допомагати.

Тепер я мама вже двох дітей. Коли молодшому синові виповнилося чотири місяці, вийшла на роботу. Визнаю: так, мені важко. Але я даю собі раду! Бо мені вже не соромно просити про допомогу.

Джерело

При використанні матеріалів інтернет-газети " Кам'янець LIVE" обов'язковим є посилання із зазначенням джерела "Кам'янець LIVE" та із використанням гіперлінка на "live-kp.com"

Розсилка

Підпишіться на розсилку. Не пропустіть жодної новини.

Це не спам!

© "Сайтостроитель - створення сайту інтернет-газети "

Создание сайта интернет газеты "Сайтостроитель" создание сайта | интернет-магазина